ПРАВА ЖІНОК

LelekaБлага Алла доктор юридичних наук, аналітик УГСПЛ, національний тренер з протидії насильству в сім'ї.

Leleka

 

Уварова Олена - кандидат юридичних наук, викладач кафедри теорії держави і права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, національний консультант Ради Європи в проекті «Доступ жінок до правосуддя в Україні», член редакційної колегії журналу «Філософія права і загальна теорія права»

 ПРАВА ЖІНОК

 Загалом 2016 рік був досить багатим як на яскраві, так і на майже буденні події у сфері дотримання прав жінок, які проявили як передові підходи до проблеми прав жінок, так і архаїчні погляди на ґендерне питання. Серед таких подій назвемо: проведення Інститутом масової інформації ґендерного моніторингу регіональних друкованих та он-лайн ЗМІ; флешмоб громадської активістки Анастасії Мельниченко #яНебоюсьСказати; діяльність Всеукраїнської мережі осередків ґендерної освіти, у яку об’єднані більше 30 вишів у різних регіонах; започаткування гендерної експертизи шкільних підручників та блокування МОН курсу «Сімейні цінності», яке було викликане соціальним резонансом внаслідок невідповідності змісту навчальних матеріалів до цього курсу Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Надзвичайно цікавою подією стала презентація Центром Разумкова великого дослідження «Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України». Його автори дійшли висновків про:

- необхідність переходу від ототожнення сімейної політики із політикою підвищення народжуваності до заходів щодо створення сприятливих умов функціонування та життєдіяльності для всіх типів сімей (повних, неповних, багатодітних тощо) з метою забезпечення виконання сім’ями виховної функції та підтримки збереження і розвитку якісного людського капіталу;

- існування певних перепон для забезпечення на практиці гендерної рівності в українському суспільстві: (а) браку політичної волі щодо реалізації ґендерних перетворень; (б) відсутності стратегічного бачення переваг ґендерної політики; (в) переоцінки ролі програм соціально-економічного розвитку та галузевих програм у зменшенні ґендерних дисбалансів; (г) декларативності і неузгодженості норм законодавства;

- допоки ідея ґендерної рівності не буде усвідомлена всією спільнотою, усі кроки на її утвердження матимуть характер тимчасових кампаній та формальних реакцій на вимоги міжнародних інституцій[1].

Наразі доводиться констатувати, що діючі механізми забезпечення рівності жінок і чоловіків в Україні протягом 2016 року залишились недосконалими. Так, хоча у нашій державі й було прийнято низку нормативно-правових актів і заплановано проведення цілого ряду заходів, спрямованих на захист прав жінок, проте значна частина їх залишилась нереалізованою у повній мірі, а розроблені проекти законодавчих актів так і не були прийняті. Наприклад, за результатами здійсненого неурядовими організаціями та експертами моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини з 31 пунктів, що стосуються прав жінок, передбачених до виконання у 2016 році, тільки 8 (або 26%) були виконані, ще 5 (16%) – виконані частково. Не виконаною залишилась більша частина заходів – 18 (або 58%)[2]. У 2016 році закінчився термін дії Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, яка була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2013 р. № 717. І хоча у цій постанові передбачена необхідність звітувати про стан виконання Програми кожні півроку, на сайті Міністерства соціальної політики України останній звіт датується 2014 роком[3]. У серпні 2016 року Мінсоцполітики оприлюднило проект Концепції Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року, однак Кабінетом Міністрів до теперішнього часу вона не схвалена, й, відповідно, нова Державна програма не розроблена. Позитивним кроком стало розроблення Міністерством освіти і науки України Стратегії упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020»[4]. Однак, за півроку з моменту її оприлюднення на сайті міністерства (липень 2016 року) вона так і не була схвалена Кабінетом Міністрів України. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 р. № 113-р був затверджений Національний план дій з виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 “Жінки, мир, безпека” на період до 2020 року. Наразі оцінити стан виконання запланованих на 2016 рік заходів неможливо, оскільки Міністерство соціальної політики повинно узагальнити відомості та поінформувати Кабінет Міністрів України лише 1 березня 2017 року. Проте вважаємо за необхідне звернути увагу на таке: 1) План не має обов’язкового характеру, оскільки зазначена постанова Кабміну тільки рекомендує органам місцевого самоврядування, Державній судовій адміністрації, Службі безпеки забезпечити його виконання; 2) у тексті Постанови відсутня вимога оприлюднювати щорічні результати його виконання, тому може скластися ситуація, що у Мінсоцполітики та Кабінеті Міністрів ці звіти залишаться лежати «мертвим вантажем»; 3) Планом передбачено виконання 49 заходів, однак оскільки серед визначених джерел фінансування є вельми загальна категорія «інші джерела» виникають сумніви у їх виконанні; 4) ці сумніви стають ще більш обґрунтованими, якщо поглянути на співвідношення ресурсів, які повинні надійти з кожного джерела: з державного бюджету – 3,2%, з місцевих бюджетів – 29,75%, з інших джерел – 67,05%.

Відповідно до опублікованого Світовим економічним форумом Індексу ґендерного розриву – 2016, за показником рівноправності чоловіків та жінок Україна у порівнянні з 2015 роком погіршила свої позиції на 2 пункти і посіла 69 місце зі 144 досліджених країн. При цьому найгірші позиції щодо ґендерної рівності Україна займає у сфері політичних прав(107 місце)[5]: будучи освіченою та економічно активною частиною населення, українські жінки не мають ані належного представництва, ані повноважень у політичній сфері. Зокрема, серед загальної кількості народних депутатів України жінки складають лише 14%[6], серед депутатів обласних рад – 14,6% жінок. І це при тому, що у законодавстві міститься норма про 30% розмір квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків від партії у виборчому списку кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати місцевих рад[7]. Така ситуація є наслідком того, що до теперішнього часу не передбачало жодних санкцій для партій-порушниць. А напередодні місцевих виборів 2015 року Центральна виборча комісія своєю постановою № 362 «Про Роз’яснення щодо застосування деяких положень ЗУ “Про місцеві вибори”…» взагалі скасувала обов’язковість запровадження ґендерних квот, зазначаючи, що «відмова в реєстрації кандидатів у депутати… з підстав недотримання положення Закону щодо представництва осіб однієї статі у виборчих списках … не допускається»[8]. Внесеними у лютому 2016 року змінами до цієї постанови зазначене положення скасоване не було й наразі ситуація не змінилася[9].

Патріархальність ґендерного порядку в українському політикумі ілюструється й наявністю ґендерної сегрегації щодо розмежування сфер компетенції жінок і чоловіків – високопосадовців. Так, з 24 осіб, які входять до складу Кабінету Міністрів, тільки 3 – жінки, а саме: віце-прем'єр-міністр із питань європейської та євроатлантичної інтеграції України І. О. Климпуш-Цинцадзе, Міністр освіти і науки України Л. М. Гриневич та виконувач обов'язків Міністра охорони здоров'я України У. – Н. Супрун[10].

Не надто високими у згадуваному рейтингу є й показники України щодо рівності жінок і чоловіків у сфері економічної участі та можливостей. Так, згідно з інформацією Державної служби статистики України, у 2016 році розмір середньомісячної заробітної плати у жінок на 26% нижче, аніж у чоловіків[11]. За оцінками цього показника Україна за рік втратила 7 позицій, опустившись з 61 на 68 сходинку рейтингу.

Цьогорічні підсумки проекту з впровадження ґендерно орієнтованого бюджетування, який працює в Україні з листопада 2013 року, показали, що в реалізації усіх 30 досліджених програм державного і місцевого рівнів є значні ґендерні розриви. Наприклад, у сфері освіти виявилось, що в профтехучилищах хлопці і дівчата обирають стереотипні «чоловічі» і «жіночі» професії. На навчання хлопців витрачається більше коштів, бо воно об’єктивно дорожче коштує. Так, оператора баштового крану навчати дорожче, ніж перукарку, бо оренда крана набагато дорожча, ніж оренда ножиць. Після завершення навчання кранівник, зазвичай, отримує більшу зарплату, ніж перукарка. І так, через стереотипний вибір професії, з’являється ґендерний розрив у зарплатах чоловіків і жінок. У сфері охороні здоров’я були проаналізовані програми з туберкульозу. З’ясувалось, що ця хвороба більше поширена серед чоловіків, ніж серед жінок – 72% проти 28%. Чоловіки звертаються до лікаря на пізнішій стадії захворювання, ніж жінки, часто переривають лікувальний процес, що збільшує тривалість та вартість лікування. А лікування туберкульозу на запущеній стадії коштує майже у 100 разів більше, ніж на перших стадіях. У сфері спорту традиційно менше жінок. 70% дітей, які займаються в спортивних школах Києва, Миколаєва, Херсону та Кропивницького – хлопці. З іншого боку, більшість медалей отримують жінки. Тому тут є велика невідповідність: держава не залучає до занять спортом дівчат, які потенційно можуть показувати високі спортивні результати[12].

Наприкінці листопада у Києві відзначили тих роботодавців, які найуспішніше в 2016 році впровадили політику рівності на робочому місці. Кожна компанія оцінювалася за 30-ма критеріями і максимально могла набрати 100 балів. Лідерами рейтингу стали: ManpowerGroup (92 бали), Британська Рада в Україні (90 балів), LUSH Україна (90 балів), "Ашан Рітейл Україна" (87 балів), TemplateMonster (87 балів). Проте, з 151 досліджених компаній тільки 57 набрали понад 50 балів та потрапили до відкритого рейтингу[13]. Тобто 62% роботодавців не дотримуються навіть мінімуму вимог щодо заборони дискримінації за ознаками статі, інвалідності та сексуальної орієнтації й ґендерної ідентичності.

Актуальною у 2016 році залишалась проблема доступу жінок до військової професії, а також отримання статусу учасника бойових дій, з якою зіткнулися жінки, які виконують обов’язки снайперів, коректувальників, інструкторів тощо, але при цьому офіційно обіймають посади кухарок, діловодів, бухгалтерів. Відповідно, отримуючи заробітну плату в рази нижчу, ніж чоловіки[14]. На сьогодні ситуацію частково виправлено: наказом Міністерства оборони України від 03.06.2016 р. № 292 внесені зміни до Тимчасового переліку штатних посад рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 27.05.2014 р. № 337[15]. В результаті суттєво розширено перелік бойових посад для військовослужбовців-жінок, які проходять військову службу за контрактом. Тепер жінки можуть призначатися на такі посади (крім ВДВ), як командир бойової машини піхоти, кулеметник, механік-водій, навідник та оператор бойової машини, далекомірник, заступник командира розвідгрупи, звукометрист, командир відділення, командир міномета, розвідник, стрілець-снайпер тощо. Залишалось насущним також питання офіційного оформлення здійснення жінками волонтерської діяльності в зоні проведення АТО. Це, зокрема, призводить до того, що в них відсутній юридичний статус учасниці бойових дій[16]. Слід відзначити, що лише в поодиноких випадках жінки, щоб отримати відповідний статус, зверталися до суду (при цьому позовні вимоги судом були задоволені)[17].

Однак, навіть звернення до суду не завжди сприяє забезпеченню рівності жінок у економічній чи сімейній сфері. Так, аналіз судової практики, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, показав, що станом на 01.11.2016 р. у 283 судових актах хоча й згадувалося поняття «дискримінація за ознакою статі», але, як правило, без розкриття його змісту. Частіше за все такі посилання носять суто формальний характер і на вирішення справи не впливають. Це свідчить про необхідність більш глибокого розуміння суддями та іншими учасниками судових розглядів, зокрема прокурорами, змісту такого явища як дискримінація. Крім того, включення відповідних положень до мотивувальної частини судових рішень дозволить суддям надавати більш повну аргументацію власної позиції у справі, що збільшуватиме довіру до суду, а також матиме такий факультативний ефект як підвищення обізнаності населення з питань дискримінації.

Наприклад, внаслідок формального підходу до норм законодавства Бориспільським міськрайонним судом Київської області від 12.04.2016 було ухвалене рішення щодо заборони на допуск жінки до відряджень[18]. Позивачка, яка працює бортпровідницею-інструктором, достроково перервала відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3 років (така можливість гарантована чинним законодавством України) і вийшла на роботу. Однак роботодавець, керуючись ст. 176 КЗпП, не допускає її до відряджень, поїздки в які становлять основний обсяг її трудових обов’язків. Роботодавець, виступаючи відповідачем у справі, позов підтримав, вказавши, що не має заперечень проти його задоволення. Крім того, жінка в суді також зазначила, що догляд за дитиною наразі здійснює її чоловік, оскільки після її виходу на роботу він скористався відпусткою для догляду за дитиною до 3 років. Але суд у задоволенні позову відмовив, вказавши, що ст. 176 КЗпП має імперативний характер, а дитина позивачки ще не досягла трирічного віку. Той факт, що із дитиною перебуває чоловік, на думку суду, «не має жодного юридичного значення». Більше того, суд звинуватив жінку у тому, що вона зловживає своїм правом на звернення до суду, оскільки існує чіткий припис закону, який встановлює заборону.

У даному разі суд порушив гарантії доступності правосуддя для жінок. При розгляді наведеної справи суд міг звернутися до положень Конституції, які гарантують рівність прав чоловіків і жінок, Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка, зокрема, передбачає обов’язок Держав-учасниць вживати відповідні заходи для ліквідації дискримінації щодо жінок у галузі зайнятості, з тим щоб забезпечити на основі рівності чоловіків і жінок рівні права, зокрема, право на вільний вибір професії чи роду роботи (п. «с» ч. 1 ст. 11 Конвенції), практики Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок, який в одному зі своїх рішень вказував, що подібне законодавство (йшлося про заборону окремих видів робіт для жінок) «відображає стійкі стереотипи щодо ролей і обов’язків жінок і чоловіків у родині й в суспільстві, які сприяють збереженню традиційних ролей жінок як матерів і дружин, підривають соціальний статус жінок і їх освітні й професійні перспективи»[19], антидискримінаційного законодавства України, у тому числі Закону про забезпечення рівних прав, який передбачає, що державна політика має бути спрямована на забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов'язків (ст. 3). Крім того, суд мав врахувати, що заборона на направлення жінок із дітьми у відрядження, передбачена ст. 176 КЗпП, була встановлена у КЗпП ще у 1971 р. З того моменту відбулися суттєві зміни соціальних та ціннісних стандартів суспільства, і, відповідно, ст. 176 КЗпП має тлумачитися у світлі цих нових стандартів: жінок, які мають дітей віком до трьох років, заборонено направляти у відрядження за відсутності їх згоди на це.

Станом на 01.11.2016 Єдиний державний реєстр судових рішень містив лише 29 судових рішень, в яких є згадка про Конвенцію ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, що, безумовно, є надзвичайно низьким показником. У більшості випадків такі згадки носять суто формальний характер і жодним чином не впливають ані на результат розгляду справи, ані на аргументованість позиції суду. У більшості рішень навіть не вказується, яка саме стаття Конвенції підлягає застосуванню у розглядуваному випадку і чому. Проте посилання на Конвенцію дозволяє судам правильно розставити акценти у мотивувальній частині рішення. Так, розглядаючи позов про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, Київський районний суд м. Полтави встановив, що після народження доньки ставлення чоловіка до позивачки змінилося, він став агресивним, постійно обзиває її нецензурною лайкою, погрожує розправою, вчиняє бійки, спричиняє їй тілесні ушкодження. Вона не бажає більше терпіти знущання відповідача, пішла від нього, але тепер отримує від нього погрози про те, що він її та її батьків підірве гранатою. Суд вірно зазначив, що ч. 1 ст. 24 Сімейного кодексу України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. 12 липня 1995 року було прийнято Постанову Верховної Ради України "Про рекомендації учасників парламентських слухань щодо реалізації в Україні Конвенції ООН "Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок", в якій прямо вказувалося на необхідність створення державних структур з надання кваліфікованої психолого-консультативної допомоги жінкам, які постраждали від насильства і зневаги в сім'ї. Зазначена Постанова активізувала процес виконання Україною Декларації Організації Об'єднаних Націй про викорінення насильства щодо жінок. Суд підкреслив, що насильство у сім'ї, яке допускається відповідачем по відношенню до позивача, є недопустимим і виступає однією із основних підстав для розірвання шлюбу, оскільки продовження проживання з відповідачем у зареєстрованому шлюбі несе для позивача загрозу для її життя і здоров'я[20].

Протягом 2016 року залишилась актуальною проблема запобігання насильству щодо жінок, особливо у сімейній сфері та у зв’язку зі збройним конфліктом на сході України. Так у 2016 році було зареєстровано 127478 заяв, повідомлень про вчинені правопорушення та інші події, пов'язані з насильством в сім'ї. Тобто щоденно у нашій державі повідомлялось про 348 фактів вчинення сімейного насильства. Від дітей надійшло 982 повідомлення. Після перевірки підрозділами Національної поліції отриманих заяв і повідомлень та юридичної оцінки викладених в ній фактів, переважна більшість з них не розцінювались як злочини і кримінальні провадження за ними не розпочинались. Так, досудове розслідування було розпочато за 5303 заявами (4,2%). За основною масою фактів, викладених у заявах про насильство в сім’ї, було складено адміністративні протоколи (80082).

На профілактичний облік протягом року було поставлено 66872 особи, схильні до вчинення насильства в сім'ї та було виявлено 45514 сімей, у яких застосовується насильство до членів родини. До сімейних кривдників були застосовані такі спеціальні запобіжні заходи: 67482 особам винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї; 5790 особам винесено захисний припис після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення насильства у сім'ї; 3821 особу, які вчинили насильство в сім'ї, направлено до кризових центрів для проходження корекційної програми. Для реабілітації до спеціалізованих установ було направлено 696жертв насильства в сім'ї.

Протягом 2016 року кримінальні провадження були закінчені щодо 893 злочинів, пов’язаних з насильством у сім’ї. Аналіз як осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, так і потерпілих від їх дій, підтверджує ґендерний характер цього явища: 523 злочинця, або 90% від їх загальної кількості (582 особи) є дорослими особами чоловічої статі, а 650 з 860 жертв (або73%) – це особи жіночої статі.

На окрему увагу заслуговують дані щодо результатів розгляду адміністративних правопорушень, передбачених ст. 173-2 КУпАП. Так, 2097 особам було винесено попередження; 3579 осіб були піддані адміністративному арешту; до 23 осіб застосовано стягнення у вигляді виправних робіт; 857 дорослих та 2 неповнолітніх осіб були оштрафовані. Сума накладеного штрафу становила 91935 грн. При цьому стягнуто було штраф на суму 21220 грн. Викликає закономірний подив ситуація з призначенням стягнень у виді виправних робіт та штрафу: як відомо, ще у лютому 2015 року внесеними змінами до Кодексу України про адміністративні правопорушення вони були виключені. Відповідно, доводиться констатувати, що майже два роки судді самі порушують законодавчі приписи та виносять рішення, які протирічать не тільки духу, але й букві закону. Зокрема, в окремих випадках вони безпосередньо призначали штраф як вид стягнення (наприклад, справа № 367/3481/16-п від 28.04.2016 – суддя Ірпінського міського суду Київської області Шестопалова Я. В.; провадження № 3/742/272/16 від 27.04.2016 – суддя Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області Галич А. І.; справа № 533/734/16-п 12.08.2016 – суддя Козельщинського районного суду Полтавської області Мурашко А. О. та ін.). Однак найбільш поширеними були випадки заміни невідбутих громадських робіт штрафом. Частіше за все – через ухилення винних від відбування громадських робіт або у зв’язку з тим, що їх місцезнаходження невідоме (наприклад, справи № 141/856/16-п від 31.08.2016 – суддя Оратівського районного суду Вінницької області Круглик В. В.; № 161/9598/15-п від 28.01.2016 – суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Ковальчук В. О.; № 336/10122/14-п від 06.04.2016 – суддя Шевченківського районного суду м. Запоріжжя Голубкова М. А.; № 686/13878/16-п від 01.08.2016 – суддя Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Марцинкевич С. А. та багато інших)[21].

Особливий суспільний резонанс викликав розгляд Верховною Радою України 17.11.2016 трьох законопроектів: № 5294, яким пропонується адаптувати українське законодавство у сфері протидії домашньому насильству до європейського, № 4952 про внесення змін до деяких законів України у зв'язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству над жінками і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами (Стамбульська конвенція) та № 0119 про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. У законопроектах наголошувалось, що боротися з домашнім насильством слід без дискримінації за будь-якою ознакою, у тому числі за ознакою ґендерної ідентичності і сексуальної орієнтації. Проте обговорення цих законопроектів чомусь перейшло у релігійно забарвлене русло. Майже всі (за невеликим виключенням) виступи чиновників найвищого рангу та народних депутатів зводились до того, що «не всі європейські цінності підходять для України»; «норми, які прописані сьогодні в Стамбульській конвенції, абсолютно руйнують українську християнську ідентичність»; «держава повинна захищати виключно українську традиційну сім'ю»; «з позиції Всеукраїнської ради церков запровадження через ці закони категорії ґендеру і сексуальної орієнтації є неприйнятно в нашому суспільстві»; «за участю представників Всеукраїнської ради церков, українського духовенства закон повинен бути приведений до етичних норм, прийнятних в українському суспільстві». Як наслідок, жоден із проектів законів прийнятий не був[22]. Припускаємо, що така поведінка народних обранців була пов’язана з політичною кон’юнктурою. «Ділова столиця» не без іронії підвела підсумок: «Скріпи скрипіли так, що московським попам впору мчати до Києва на підвищення кваліфікації. Адже в якій ще світській державі під час обговорення закону можна почути, що "буде відрегульовано поняття сексуальної орієнтації виходячи з християнських цінностей цього залу". Судячи з усього, в українців з легкої руки народних обранців тепер теж буде одна сексуальна орієнтація – українська»[23].

Не знизила своєї актуальності у 2016 році й проблема насильства щодо жінок, пов’язана зі збройним конфліктом на сході України. Спостерігачі, які виїжджають на території, що межують із лінією зіткнення, а також до окупованих територій, наводять, серед іншого, такі факти:

- люди, що проживають поблизу лінії зіткнення, найбільше потерпають від військових та є найбільш уразливими в аспекті застосування до них примусу. Домогосподарства, очолювані жінками, перебувають під особливим ризиком утрати будинку для військових потреб, особливо в зонах, прилеглих до лінії зіткнення, в яких практично відсутні правоохоронні органи;

- фіксуються факти незаконного затримання, у тому числі жінок (наприклад, 18 лютого 2016 року у селі Жованка (Донецька область), що розташоване у так званій сірій зоні, зникла жінка, котра пішла перевірити свій будинок. Представники Збройних сил України повідомили сусідам жінки, що її забрали до лікарні на лікування. 22 лютого з’явилося відео, на якому жінка зізнається, що вона є інформатором озброєних груп. Це дозволило припустити, що її затримали та утримували під вартою поки Збройні сили приховували її долю та місцезнаходження протягом чотирьох днів);

- інформація про інциденти ґендерно-обумовленого, зокрема, сексуального, насильства вкрай обмежена, у тому числі й через низьку обізнаність та розуміння цієї проблеми представниками сфери правосуддя. Так, 10.06.2016 р. Іванківським районним судом Київської області був винесений надзвичайно м’який вирок у справі про зґвалтування неповнолітньої дівчини учасником антитерористичної операції. Суд встановив, що 09.07.2015 р. о 2.00 обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, йдучи по вулиці разом з неповнолітньою потерпілою, застосовуючи до неї фізичне і психологічне насильство, подолав її опір, і всупереч її волі задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом. До зґвалтування потерпіла статевим життям не жила. При цьому обвинувачений не визнав своєї вини та вказав, що «коли він запропонував потерпілій вступити в статеві відносини, вона конкретної погоджувальної відповіді не дала, але і не відмовилась і все таки пішла з ним», що, на його думку, повністю виправдовує його дії. Суд визнав обвинуваченого винним. Але при цьому як на обставину, що пом'якшує покарання, суд вказав на його участь в Антитерористичній операції на сході країни. В результаті судом за зґвалтування неповнолітньої особи неприродним способом було призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі умовно (!). Також було присуджено стягнути з обвинуваченого моральну шкоду в розмірі 3000 грн. За скаргою прокуратури ухвалою апеляційного суду Київської області цей вирок був скасований й призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції зі стадії підготовчого судового засідання[24];

- відомі факти, коли самі представники правоохоронних органів застосовують насильство, у тому числі до жінок. Зокрема, фіксуються випадки, коли працівники правоохоронних органів під час допиту погрожували сексуальним насильством особам, затриманим через звинувачення у тероризмі, одночасно із застосуванням інших форм катування та жорстокого поводження;

- фіксуються факти застосування насильства з боку військовослужбовців. Так, наприклад, 17 жовтня 2015 року на подружжя напало двоє нетверезих солдатів з 92-ої бригади у м. Каланчак Херсонської області. Внаслідок цього інциденту жінка отримала перелом руки. 5 грудня 2015 року на її будинок напали нетверезі члени батальйону «Айдар» (деякі з них були озброєні). 18 грудня 2015 року ті ж зловмисники напали на неї на вулиці, переслідували її, побили, вигукували «непристойні слова сексуального характеру». Поліція не вжила жодних заходів, і, за повідомленням жертви, вони не стали захищати її, побоюючись ворожого ставлення до себе з боку нападників. Розслідуванням цієї справи наразі займається прокуратура Херсонської області.

При цьому наголошується, що повідомлення про катування та жорстоке поводження розслідуються вкрай рідко. Є всього лише кілька прикладів відповідальності за порушення, вчинені представниками правоохоронних органів. У певних випадках спроби жертв катування скаржитися суддям у процесі слухання справи наражалися на бездіяльність, судді часто ігнорують чи відхиляють подібні скарги[25]. Як свідчать результати проведених громадськими організаціями опитувань, переважна більшість постраждалих від насильства не звертається до правоохоронних органів. Серед найбільш поширених причин незвернення – відсутність довіри до правоохоронців та непоінформованість, куди саме слід звертатися в подібних ситуаціях або побоювання можливості подальшого насильства. Кілька жінок повідомили, що мали намір звернутися до правоохоронців після пережитого досвіду насильства, але їм відмовили або не прийняли заяву, кримінальні провадження не були ініційовані або не отримали подальшого розвитку[26].

Висновки та рекомендації.

  1. 2016 рік продемонстрував досить сильні архаїчні прояви щодо питання прав жінок та ґендерної рівності в Україні. Несприйняття ідеї ґендерної рівності як на найвищому рівні, так і на рівні усього суспільства містить загрози того, що усі кроки щодо її утвердження матимуть характер тимчасових кампаній та формальних реакцій на вимоги міжнародних інституцій. Рекомендується:

- запровадити, розширити ґендерну освіту та ознайомлення з правами жінок для всіх вікових категорій (дошкільний вік, шкільний вік, студенти, дорослі);

- розробити й впровадити реальні механізми інтеграції прав жінок і ґендерної рівності в роботу державних інституцій та місцевих органів влади;

- виконати необхідні дії щодо забезпечення виконання чинних національних програм та планів, що стосуються прав жінок, та вжити заходів для вчасної розробки нових програм та планів;

- зобов’язати оприлюднювати як мінімум щорічні результати їх виконання;

- визначити причини, через які більше ніж по півроку проходять узгодження в міністерствах національні програми та плани, що стосуються прав жінок, та вжити заходи щодо їх усунення.

  1. Існуючі в Україні явно недостатня представленість жінок у політичній та управлінській сферах, ґендерна сегрегація щодо розмежування сфер компетенції жінок і чоловіків – високопосадовців суперечать демократичним принципам і свідчать про ґендерну нерівність в Україні. Така ситуація призводить до того, що будучи освіченою та економічно активною частиною населення, українські жінки не мають ані належного представництва, ані повноважень у сферах політики, управління та бізнесу. Рекомендується:

-                     привести підзаконну нормативно-правову базу ЦВК у відповідність до існуючих законодавчих вимог щодо 30% розміру квот, що визначає мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків від партії у виборчому списку кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати місцевих рад та не допускати порушення цього положення;

-                     забезпечити призначення на посади керівників різних рівнів виключно на конкурсній основі, не допускаючи ґендерної сегрегації та надання переваг кандидатам чоловічої статі;

-                     здійснити заходи щодо реального впровадження ґендерно орієнтованого бюджетування;

-                     ширше залучати профспілки у вирішення питань із дотримання прав жінок та запобігання ґендерному насильству;

-                     розглянути можливість надання дотацій і пільг тим роботодавцям, які будуть створювати умови для професійної інтеграції жінок та, навпаки, введення санкцій щодо компаній, які порушують положення законодавства про рівність жінок і чоловіків (наприклад, через недопущення їх до участі у державних тендерах);

-                     здійснити повний комплекс заходів щодо забезпечення реального доступу жінок до військової професії, у т. ч. через врахування фізичних особливостей жінок при плануванні робочих місць, розробці спеціального спорядження та засобів індивідуального захисту.

  1. Залишились актуальними питання доступу жінок до правосуддя та дотримання ґендерної рівності в судових процесах, питання обізнаності суддівської спільноти із проблематикою ґендерної рівності та готовності застосовувати стандарти прав людини у справах, що стосуються рівності жінок і чоловіків або мають аспекти проблематики ґендерної дискримінації. Така ситуація призводить до того, що суд, який фактично є єдиним органом, який має повноваження ефективного відновлення прав людини та її захисту від дискримінації, не виконує своєї визначальної ролі у встановленні реальної ґендерної рівності в Україні. Рекомендується:

-                     сприяти розвитку ґендерної чутливості у суддів, у тому числі через впровадження освітніх програм з ґендерної рівності;

-                     формувати вміння суддів ідентифікувати випадки порушення прав та законних інтересів особи внаслідок дії дискримінаційних положень законодавства та використовувати міжнародні акти для аргументації своєї позиції в таких справах;

-                     забезпечити недопущення випадків прийняття суддями дискримінаційних рішень по справах та неправильного застосування норм законодавства;

-                      забезпечити ефективне розслідування дисциплінарними органами судової системи скарг на прояви дискримінації з боку суддів та вжиття відповідних заходів.

  1. Потребує свого удосконалення система захисту прав жінок у зв’язку зі збройним конфліктом на сході України, зокрема, шляхом:

-                     забезпечення використання ґендерних факторів при виявленні та проведенні розслідувань порушень прав жінок;

-                     забезпечення проведення ефективного розслідування злочинів, пов'язаних насильством щодо жінок;

-                     забезпечення справедливого покарання винних у вчиненні насильства щодо жінок з метою недопущення ситуації безкарності.



[1] Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України. – Київ, Видавництво «Заповіт». – 2016, 244 с. http://www.razumkov.org.ua/upload/Gender-FINAL-S.pdf

[2] Звіт за результатами моніторингу імплементації Національної стратегії у сфері прав людини (2016 рік). Підготовлений учасниками Меморандуму про співпрацю між представниками громадянського суспільства та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини / Ред. кол.: Семьоркіна К., Мойса Б. та ін.; за заг. ред. А. Бущенка, Б. Крикливенка. – К., 2016. – 186 с.

[3] Звіт про стан виконання Державної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року за 2014 рік http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=160780

[4] Стратегія упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти «Освіта: гендерний вимір – 2020» http://mon.gov.ua/content/Новини/2016/07/18/proekt-gendernoyi-strategiyi.doc

[5] Індекс ґендерного розриву-2016 http://edclub.com.ua/analityka/indeks-gendernogo-rozryvu-2016

[6] Народні депутати України http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/site2/p_deputat_list

[7] Про політичні партії в Україні : Закон України від 05.04.2001 № 2365-III http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2365-14

[8] Про Роз’яснення щодо застосування деяких положень Закону України "Про місцеві вибори" під час реєстрації кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, кандидатів у депутати обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови та старости села, селища, висунутих місцевими організаціями політичних партій на чергових, позачергових та перших місцевих виборах : постанова Центральної виборчої комісії від 23 вересня 2015 року № 362 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0362359-15

[9] Про внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 23 вересня 2015 року № 362 : постанова Центральної виборчої комісії № 24 від 12.02.2016 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0024359-16/paran3#n3

[10] Кабінет Міністрів України http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=247077361

[11] Середньомісячна заробітна плата жінок та чоловіків за видами економічної діяльності у 2016 році http://www.ukrstat.gov.ua/

[12] Майя Босніч: Ґендерно орієнтоване бюджетування – це справедливий бюджет для всіх і кожного http://www.prostir.ua/?focus=majya-bosnich-henderno-orijentovane-byudzhetuvannya-tse-spravedlyvyj-byudzhet-dlya-vsih-i-kozhnoho

[13] Індекс корпоративної рівності 2016: хто виявився чемпіоном https://humanrights.org.ua/material/indeks_korporativnoji_rivnosti_2016_khto_vijavivsja_chempionom

[14] http://zsu-info.com/news/zsu/nezabarom-zhinki-viyskovosluzhbovci/.

[15] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0600-14/paran16#n16.

[16] «Невидимий батальйон»: участь жінок у військових діях в АТО (соціологічне дослідження). – Київ, 2016 // www.uwf.kiev.ua/files/nevydymy_batalion_ukr_short.pdf.

[17] Див. наприклад, рішення Київського районного суду м. Полтави від 21 червня 2016 року по справі № 552/2103/16-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58411004

[18] Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області по справі №359/2320/16-ц від 12.04.2016 http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/57237515

[19] Рішення Комітету з ліквідації дискримінації щодо жінок у справі Світлана Медведєва проти Російської Федерації від 25.02.2016 http://tbinternet.ohchr.org/_layouts/treatybodyexternal/Download.aspx?symbolno=CEDAW%2fC%2f63%2fD%2f60%2f2013&Lang=en.

[20] Рішення Київського районного суду м. Полтави від 16.08.2016 по справі № 552/3769/16-ц http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59772622

[21] Електронна база Єдиного державного реєстру судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua

[22] Стенограма 34 пленарного засідання Верховної Ради від 17.11.2016 http://iportal.rada.gov.ua/meeting/stenogr/show/6366.html

[23] Побойтесь секса! Украинские нардепы уже не хотят в Гейропу http://www.dsnews.ua/society/poboytes-seksa-ukrainskie-nardepy-reshili-stat-svyatee-18112016110000

[24] Ухвала колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області від  15.08.2016 по справі № 366/2351/15-к http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/59743568

[25] Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй з прав людини Доповідь щодо ситуації з правами людини в Україні 16 лютого – 15 травня 2016 р // http://www.ohchr.org/Documents/Countries/UA/Ukraine_14th_HRMMU_Report_UKRANIAN.pdf.

[26] Ґендерно-обумовлене насильство в регіонах, які постраждали від конфлікту звіт за результатами дослідження. – Український центр соціальних реформ. – Київ – 2015 // https://www.humanitarianresponse.info/ru/system/files/documents/files/final_ukr_report.pdf.